Щоб мати здоровий, могутній, пишний, гарний ліс, потрібно постійно працювати: проріджувати його, освітлювати, вибирати другорядні породи, аби привести його у відповідність. Саме з цією метою у лісгоспах України, раз на десять років, проводяться комплексні заходи — базове лісовпорядкування.

Тож, для чого взагалі потрібне лісовпорядкування і що це таке — про це розповів начальник лісовпорядної партії Комплексної експедиції ВО «Укрдержліспроект» Дмитро Бондарчук. Єдиної в Україні організації, незалежної від лісогосподарських підприємств, яка має право проводити вищезгадані заходи, і діє вона за єдиною для всіх системою.

  Останнім часом лісову галузь у суспільстві надзвичайно гостро обговорюють і критикують. Під приціл «невдоволених» здебільшого потрапляють вирубки у межах лісгоспів. Та мало хто знає, що жодна ця процедура, в т.ч. санітарна, не може бути призначена просто тому, що комусь так захотілося. Тому, говорячи про ведення господарювання в лісах, їх збереження і відтворення, не можна не згадати про таке поняття, як лісовпорядкування.

  Адже багато хто навіть не здогадується, що вже не один десяток років наші ліси, у переважній більшості, висаджуються… вручну. І тут, як і в будь-якій іншій галузі, без наукового підходу — аж ніяк. Хоча робити це почали не так і давно — на початку ХІХ століття. Коли, задля розбудови народного господарства, в Україні почали активно створюватися лісгоспи. Плоди їхньої праці, — лісові насадження, які вже достигли, — зараз і «пожинають» лісівники. Проте, щоб ліс ріс і надалі, його продовжують садити і доглядати. Але не будь-як, а відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування. І саме їх розробкою і займаються таксатори.

  У чому ж полягає їхня робота? По-перше, наголосимо: матеріали базового лісовпорядкування — головний документ діяльності лісгоспу, без якого той не має права проводити власну господарську діяльність у лісі. Адже потім усе, що виконується на даній території, звірятимуть на відповідність саме цим документам і екологічна інспекція, і прокуратура, і податкова, і інші органи правопорядку. А також усі, хто сумнівається в законності дій лісівників.

 До слова, використання технології лісовпорядкування дає змогу оперативно корегувати розрахункові обсяги лісокористування, контролювати виконання лісовідновних та інших лісогосподарських заходів, вчасно вносити зміни до проектів організації та розвитку лісового господарства, оновлювати таксаційні та картографічні матеріали, автоматизувати ведення та видачу документації обліку лісів. Наприклад, коли регіоном пронісся буревій чи вирувала лісова пожежа, котра знищила не один гектар лісу…

  Кожен виділ у лісі таксатор має побачити на власні очі, оцінити його згідно усіх критеріїв, і як наслідок — скласти таксаційну картку на кожну ділянку. Тому він проходить ліс пішки — щодня десятки кілометрів, за будь-яких погодних умов, занотовуючи й описуючи кожну травинку, кущик і деревце. З тим, аби потім скласти на десятиліття детальні проекти для лісокористувачів: де і в якому об’ємі слід провести вирубку, де насадити дерева і які, одне слово—раціонально, без шкоди довкіллю, спланувати діяльність кожного лісгоспу.

  Тому лісовпорядкування поділяється на два види: базове, що проводиться раз на 10 років,і безперервне, під час якого формуються річні, відкориговані до погодних умов, плани ведення лісового господарства. Процес створеннятакого проекту має два етапи: польові роботи (зазвичай тривають до п’яти-шести місяців безпосередньо в лісі), і, власне— обробка зібраних даних.
Інвентаризація лісу обстежуваного підприємстварозпочинається зі складання плану лісових масивів підприємства (для цього обов’язково використовуютьпланово-картографічні матеріали попереднього лісовпорядкування, всі матеріали аерофотозйомки, в тому числі й останніх років, матеріали геозйомок, топографічні карти.

  Спочатку таксатор виїжджає безпосередньо в ліс. Тут, наочно та за допомогою спеціальних вимірювальних інструментів та приладів (мірні вилки, мірні скоби, мірні жердини, рулетки, висотоміри, вікові бурави, повнотоміри та ін.), згідно усіх нормативно-правових актів, що діють у сфері лісового господарства, вивчають ситуацію і описують її, складаючи так звані таксаційні описи.

«Кожен квартал має свій виділ, — розповідає Дмитро Геннадійович, —із характерним йому насадженням. Ми повинні його визначити і скласти таксаційну карту. Тобто, описати основні показники ділянки — склад порід у насадженні у відсотковому співвідношенні, висоту кожного дерева, його діаметр, вік, повноту, а ще —запас деревини на гектарі, тощо.Досвідчений таксатор має бути гарно обізнаний не лише з особливостями тієї місцевості, в якій він живе, а й особливістю Карпат, Полісся, лісостепу… Тому це – широкопрофільний спеціаліст, котрий повинен мати відмінні знання ґрунтів, географії, біології.

  Таксатором визначається і цілий перелік додаткових насаджень, таких як підріст, підлісок, пошкодження насаджень хворобами та шкідниками лісу. Також описуються не вкриті лісовою рослинністю землі — зруби, галявини, згарища, загиблі насадження, рідколісся, не зімкнуті лісові культури — їх стан, причини, та необхідність лісовідновних робіт.

При цьому, опису підлягають орні землі, сіножаті, пасовища, плантації, дороги, квартальні просіки, протипожежні розриви — вказується їх стан і проектуються необхідні заходи для їх поліпшення. А якщо узагальнити, то проектується ціла низка обов’язкових заходів для ведення лісового господарства в Україні, починаючи з вирощування лісу, і завершуються збором «урожаю», тобто — стиглого лісу.

  Обов’язково потрібно вказати наявність і червонокнижних рослин і тварин. Саме наукові знання таксатора, його далекоглядність і дають змогу раціонально оцінити той ресурс в комплексі, який є на даній території. Для чого? Аби потім безпомилково визначити доцільність його використання залежно від тієї цінності, яку він має для людини. Наприклад, для створення заповідного фонду чи використати як рекреаційну зону, чи при лісокористуванні.

  При цьому, при поточному плануванні таксатор не є первинною ланкою такого планування: спочатку він збирає та вивчає надану лісгоспами, екологами, лісопатологами інформацію, виїздить на місце, перевіряє її, а вже потім вносить корективи у планування територій. І надає відповідні рекомендації їх використання».

  «Як тільки-но ці роботи будуть повністю завершені», розповідає Дмитро Бондарчук,«настає другий етап, коли отримані дані заносять до електронної спеціальної програми. Вона все автоматично, згідно формул, обраховує, так би мовити, «розшифровує», і видає цілий пакет документів: загальний облік лісового фонду, розрахунки рубок головного користування, рубок догляду: освітлення, прочищення, прорідження, прохідні рубки. Ще автоматично визначає санітарно-оздоровчі, протипожежні заходи та інші вихідні дані — тобто увесь цикл необхідних заходів для вирощування лісу — від садіння до віку стиглості».

  Кінцевим продуктом цієї діяльності має вийти проект організації та розвитку лісового господарства — така собі «настільна книга»—основний документ, яким у своїй господарській діяльності керуються лісгоспи.

  І це —лише частина великої роботи. Увесь пакет напрацьованих документів має пройти цілий ряд узгоджень, починаючи від рівня обласної держадміністрації та профільного управління, Держлісагентства і зрештою, потрапити на остаточне затвердження в Мінприроди.

  І лише після цих «семи кіл пекла» лісгосп отримує офіційний перспективний план розвитку та ведення свого господарства, згідно якого усі компетентні контролюючі органи здійснюють перевірку на законність ведення лісогосподарських робіт.
Загалом, майже рік копіткої роботи потрібно, аби потім лісівники вкотре отримали право на продовження своєї роботи на наступні 10 років —вирощувати гарний, міцний ліс.