6 вересня відзначає ювілей з нагоди 70-ти річчя Начальник виробничо-технологічного відділу – РЕКОВЕЦЬ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ!

  Миколі Михайловичу Рековцю виповнюється 70 років, з чим його щиро вітає колектив ВО «Укрдержліспроект». Микола Михайлович народився у багатодітній сільській родині, у давньому козацькому селі Вертіївка Ніжинського району на Чернігівщині, з дитинства привчений до праці, відповідальності, поваги до батьків, людей.

  У 1972 році успішно закінчив лісогосподарський факультет УСГА. Очевидно, романтика мандрів, далеких незвіданих країв вабила молодого спеціаліста. Тож доля привела хлопця в Ірпінь, в Українське лісовпорядне підприємство. У трудовій книжці є запис лише про одне місце роботи, отже, можна говорити, що своє життя Микола Михайлович присвятив справі лісу та лісовпорядкуванню. Будучи інженером-таксатором, довелося пройти тисячі кілометрів доріг і просік з рюкзаком за плечима, а ще більше проїхати, побачити й почути. Допитливий юнак одразу зарекомендував себе обізнаним та ініціативним спеціалістом. Перебуваючи на посаді інженера-таксатора Української експедиції, працював у багатьох областях України й Росії. Небагато є місць в Україні, де б не побував наш ювіляр. Лісовпорядкування, таксація лісу – робота складна, для особливих і небайдужих людей.

  У 1982 році М.М.Рековець стає старшим інженером-таксатором, а в 1983 році — начальником лісовпорядної партії.

  Перейшовши в 1986 році у виробничий відділ підприємства старшим інженером, він вніс у його роботу свіжий струмінь. Для Миколи Михайловича завжди притаманним було сучасне бачення виробничого процесу і постійне удосконалення. За його ініціативи і наполегливості на початку 90-тих років в об’єднанні був здійснений перехід на нову, більш прогресивну систему обробки лісовпорядної інформації — управління лісовими ресурсами (УЛР).

  З 1994 по 2001 рік Рековець М.М. перебуває на посаді заступника головного інженера ВО «Укрдержліспроект». У цей час він приділяв значну увагу підготовці технічних завдань та складанню алгоритмів для розробки нового програмного забезпечення.

Обійнявши в 2003 році посаду начальника виробничо-технологічного відділу, багато старань, енергії Миколою Михайловичем було потрачено на удосконалення виробничого процесу, покращення якості лісовпорядного проектування, впровадженню новітніх технологій у виробництво. Без його участі не приймалися важливі рішення в принципових питаннях лісовпорядної діяльності.

  Микола Михайлович був організатором і наставником започаткованих ВО «Укрдержліспроект» робіт з моніторингу лісів 1 рівня в лісогосподарських підприємствах. В останні роки багато зусиль і часу було докладено до розробки і удосконалення нової редакції Інструкції з лісовпорядкування. Микола Михайлович був активним учасником швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA, де ВО „Укрдержліспроект” виступало партнером цього проекту.

  Рековець М.М. проявив себе вмілим і професійним керівником, тож має низку нагород: нагрудний знак «За бездоганну службу в державній лісовій охороні», іменний годинник Голови Держкомлісгоспу України, нагрудний знак «Відмінник лісового господарства України», медаль «Професійна слава України». Миколі Михайловичу притаманні вимогливість до себе і підлеглих, його багаторічна праця внесла вагомий внесок у розвиток лісовпорядної справи, забезпечила авторитет і повагу серед колег.

  Микола Михайлович, як і кожен лісовпорядник, романтично сприймає ліс і все, що з ним пов’язано. Згадуються численні поїздки, коли з початком весни думки снувалися навколо майбутніх об’єктів робіт, а восени – про поверненням додому, до сім’ї. Вірною подругою, однодумницею і соратницею усі ці роки є дружина нашого ювіляра Оксана Андріївна, яка теж працює в об’єднанні.

  Колектив ВО «Укрдержліспроект» щиро вітає Миколу Михайловича Рековця з ювілеєм. Бажаємо міцного здоров’я, сімейного затишку, щастя і добра, а ці рядки відомих поетів нагадають про молоді роки та батьківський дім.

Микола Луків
У лісі
Заходжу в ліс, немов у храм,
Де сосни — наче свічі.
І курить синій фіміам
Мені у вічі вічність.
Пташині щебети й пісні,
Дерева, квіти, трави —
Все творить хори неземні
І співи величаві.
І неможливо передать
Ні в музиці, ні в слові
Непоясниму благодать
Безмежної любові
До всього, що прийшло у світ
З Господнього веління,
Що поріднило трави й квіт,
Коріння і насіння.
І я сприймаю ліс — як храм,
А сосни — наче свічі.
І курить синій фіміам
Мені у вічі вічність.

Вадим Крищенко
Додому
Зупинка «Ніжин». Нам ще далі –
У ліс, на поле, до ріки,
Де ходить літо без печалі,
Збирає з грядок огірки.
Цей край пахучого настою
Давно просив мене: «Приїдь».
Дзвінка криниця під вербою,
Неначе дівчина, стоїть.
Гіллям вітає дуб крислатий –
Землі одвічний волелюб.
І кличе в гості щиро хата,
Поставлена у древній зруб.
Тут люди говіркі та добрі –
Їх на усе, либонь, стає.
Тут захід на усенький обрій
Розводить вогнище своє.
Вечірня мла під зорі сіла,
Торкає струни золоті…
І я купаю спрагле тіло
У цій красі і правоті.
І шелестить словами ніжність,
Горішків споминів гризе…
А електричка знов на Ніжин
Чиюсь закоханість везе.