Слева от шоссе простирался лес необычного оранжевого цвета. Светило яркое солнце. Поражала какая-то зловещая тишина — ни птичьего щебета, ни стрекота кузнечиков.
Быстро протаксировал участок: средняя высота насаджений — 14 м, средний диаметр — 16 см, полнота — 0,7, бонитет — III, в покрове — вереск, чабрец, сухие травы, запас – 200-230 м3/га. Покров и подстилка сухие, трещат под ногами — «пороховая бочка»! Взгляд на здание станции: построено из блоков. Два или три блока сверху выбиты, видимо, взрывом, остальная часть стены уцелела. Первая мысль: масштабы катастрофы преувеличены. Но эти размышления прервал голос Мороза:
—          Валерий Михайлович ”мой радиометр зашкаливает! ”
Без особой паники сели в машину, обогнули здание с торца и снова остановились у его северо-западного угла. Но его не было! Вместо него — груды бетонных блоков, переплетений арматуры, каких-то емкостей, как будто в здание АЭС попала мощная авиабомба. В двух или трех местах поднимались струйки пара или дыма. Наши попытки выйти из машины и более детально осмотреть результаты взрыва прервал откуда-то появившийся бронетранспортер, обложенный свинцовыми листами, Из люка высунулась голова в шлеме:
”На следующий день, вернувшись в Киев, мы с А. П. Морозом подготовили проект «Правил пожарной безопасности в 30-километровой зоне», а также перечень неотложных мероприятий.

Із статті «Вони були першими» (Василь Шимко, Лісовий і мисливський журнал № 2,  2001 р.):
… 1986 року Валерій Брежнєв працював заступником міністра лісового господарства України, відповідав за ведення лісового господарства. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. у нього вдома пролунав телефонний дзвінок. З Київського облвиконкому повідомили:
—           Нам негайно потрібна ємкість, що використовується для гасіння лісових пожеж з гелікоптерів.
—           Що скоїлося? — запитав Валерій Михайлович, усвідомлюючи, що серед ночі без серйозних на те підстав не турбують.
—           На чорнобильській атомній — пожежа, — така відповідь ще більше стривожила. Бо на той час інформація з приводу цієї надзвичайної події була практично відсутня. Потім ще десять днів невідомості, але вказівок "згори" для конкретних, рішучих дій не було.

А потрібно було врятувати людей, вивезти їх з зони радіоактивного забруднення. Багатьох з населених пунктів вивозили централізовано. Лісівники усвідомлювали: без їх конкретної допомоги і участі ефективність подолання наслідків аварії іншими відомствами і організаціями буде, безумовно, нижчою. Адже навколо ЧАЕС багато лісових насаджень, на території 30-кілометрової зони майже половину займають шпилькові ліси.
Міністерство лісового господарства прийняло рішення про створення оперативної групи по боротьбі з лісовими пожежами, першим керівником якої був Анатолій Мороз. Це дало змогу буквально з перших днів успішно вирішувати проблему лісових пожеж, їх запобігання.
Через кілька днів десять спеціалістів Мінлісгоспу України, об‘єднані в оперативну групу, діяли як складова частина штабу цивільної оборони.
Під радіоактивне забруднення в 30-кілометровій зоні потрапило 110 тис. га лісу. Особливо постраждало близько 450 га лісового масиву довжиною два кілометри (так званий "рудий ліс"). Цей сосновий ліс прийняв на себе велику дозу радіаційних викидів і загинув у перші дні і тижні після аварії.

Із спогадів Миколи Кучми в статті ”Чорнобильський слід” (Лісовий і мисливський журнал № 2, 2007 р):
Заступнику міністра лісового господарства УРСР Валерію Брєжнєву та директору Укр-НДІ лісового господарства Петру Пастернаку довелось вирішувати складну проблему — сформувати працездатний колектив, який в жорстких умовах зміг би надати інформацію для прийняття управлінських рішень.


П.Пастернак і В.Брежнєв з групою лісових спеціалістів перевіряють якість лісових культур на місці захоронення "рудого лісу"

Із статті ”Вони були першими” (Юрій Рой, Лісовий та мисливський журнал №2, 2006 р.):
У зоні радіаційного забруднення постійно існувала небезпека виникнення лісових пожеж, які могли призвести до повторного забруднення навколишнього середовища на далекі відстані.
Тому Міністерством лісового господарства України (тоді УРСР) було прийнято рішення про створення спеціальної оперативної групи з боротьби із лісовими пожежами. Її першим керівником призначили начальника управління Анатолія Мороза. Через декілька днів у складі штабу ЦО в Чорнобилі почала працювати оперативна група із семи фахівців Мінлісгоспу України.
Всі ці заходи здійснювалися за безпосередньої участі невтомного і всюдисущого заступника міністра Мінлісгоспу Валерія Брежнєва. Валерій Михайлович у ці тривожні дні — скрізь. У травні — на ліквідації пожеж в районі с. Бураківка. На початку червня формує оперативну групу Мінлісгоспу в Чорнобилі. У липні — на організації робіт із протипожежної безпеки "рудого лісу". На початку осені Валерій Брежнєв очолює роботи з "розрубки" траси ЛЕП "Зелений мис — Чорнобиль" та газопроводу "Іванків — Чорнобиль" і організовує роботу з посадки дерев на місці захороненого "рудого лісу". А ще паралельно займається проблемами дезактивації лісових насаджень, покращенням житлових умов евакуйованого населення, проблемами постачання продовольчих, промислових товарів, обладнання для переселенців і ліквідаторів.
Важко повірити, що це робила одна людина. Скільки ж разів Валерію Михайловичу можна присвоїти статус ліквідатора, порівнюючи із заслугами короткочасних "відвідувачів" безпечних кабінетів у Чорнобилі?


Валерій Брежнєв і Віктор Кондратенко на місці захоронення "рудого лісу"

Тоді, як правило, підрозділи ліквідаторів катастрофи формувалися із фахівців різної спеціалізації, адже ситуації, які могли виникати в ході робіт, передбачити було досить складно. Хоч і були такі завдання, до яких залучалися лише лісівники. Це, зокрема, стосувалося трас під газопровід, лінії електропередач. Часу на роздуми не було. Ситуація вимагала максимальної оперативності, організованості і чіткості виконання поставлених завдань.
А це було під силу лише справжнім професіоналам і відданим своїй справі людям.