Вже 67 років відділяють нас від тих пам’ятних травневих днів, коли відлунали останні залпи найстрашнішої та найкровопролитнішої війни в історії людства. Але безсмертний подвиг переможців непідвладний часу.
 
8 травня в Українському державному проектному лісовпорядному виробничому об’єднанні відбулися урочисті збориз нагоди 67-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У зборах взяли участь ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій, діти війни, керівництво та працівники об’єднання.

За урочистістю заходу все більше і більше проступає сум – час невблаганно бере своє, все рідші ряди наших ветеранів. В святковий день всі вони в президії: Микола Марченко Іван Спасібко Іван Щеміло. І наверталися сльози на очі, коли Марченко Микола Мойсейович читав рядки вірша Сергія Острового «Живая пам’ять»: «Нас всё меньше и меньше, Ми уходим далече…»

З привітальним словом до присутніх звернувся головний економіст ВО ”Укрдержліспроект” Микола Васькевич. Факти про перебіг військових подій, сухі цифри людських та матеріальних втрат свідчать про страшні наслідки війни, але не можуть відкрити  глибину людських страждань.

Напруга військових буднів – окопи, піт та кров, бажання жити і відчуття слабкості людини перед можливою смертю — це було в словах ветеранів, що за традицією  поділилися спогадами про роки війни та свої бойові подвиги.

Ось фрагмент спогадів Івана Єгоровича Спасібка:
 
Мобілізували мене в 1944 році, повістку з військомату отримав за три дні після того як виповнилося 18 років. Попав в школу молодих командирів і після її закінчення в званні молодшого сержанта приймав участь у бойових діях у складі 4-ї Української армії…Найбільш важкі бої, в яких приймав участь були за чеське містечко Моравська — Острава. Рельєф навколо міста був слабко-горбистий без рослинності, а оборонні споруди були відмінно замасковані, і на відстані їх не можна було відрізнити від безлічі розташованих довкола пагорбів. Коли ми штурмували місто, мені здавалося що ми воюємо не краще за німців, артилерія била по відкритих місцях, завжди були  вогневі точки. Втрати у нас виявилися величезні, за тиждень ми втратили половину бійців. Лише після війни я перечитав спогади про Мора́всько — Остра́вську операцію командуючого 38-ої армії генерала-полковника К. Москаленка, і зрозумів наскільки міцною була оборона цього міста… Згадую свою останню атаку. Коли вдарили декілька німецьких кулеметів ми залягли. Я переповз у «воронку», пам’ятаючи, що двічі в одне місце снаряд не лягає. Раптом у «воронку» скотилися двоє – як з’ясувалося, ординарець тягнув командира роти у медсанбат, у того відірвало ногу. Допоможи – наказав той. Ми перев’язали рану командира роти, і разом повзком потягли командира в тил. Тоді мене й поранив снайпер…Зараз я навіть вдячний йому: тим самим він мене спас, — як це не дивно звучить, — більше на передову я не потрапив.
 
…Зараз говорять про героїзм солдат, але мені здається, що ще була лють до ворогів, — я це пам’ятаю…»
 
Зал слухав розповідь ветерана затамувавши подих. Напевне, всі розуміли, що крім ненависті до ворога та почуття військового обов’язку ці люди боролися за ту правду, яка називалася людське життя. Непомітні тоді, — і славні сьогодні,  їх велич духу, їх подвиг, героїзм військових буднів.
 
Зі словом подяки виступив генеральний директор ВО «Укрдержліспроект» Володимир Гульчак . Від імені об’єднання він вручив ветеранам війни, учасникам бойових дій, дітям війни квіти та подарунки.

На честь Дня Перемоги дует скрипалів у складі заслужених артисток України Іванни Котяш та Наталії Садовської підготували концертну програму. А згодом ветерани зібралися за святковим столом, щоб пом’янути бойових побратимів, згадати про буремні  роки.

Здоров’я і довголіття Вам, дорогі ветерани, шани і розуміння, щоденної уваги і поваги! Земний уклін вам Переможці! Ми у вічному боргу перед Вами, шановні ветерани, за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які Ви виявили в боях за рідну землю.