Петро Вікторович Желiзняк

начальник Комплексної експедиції.

Народився в селі Мартинівка на Полтавщині.

Трудову стежку розпочав в 1984 році після закінчення Лубенського лісового технікуму – таксатором Комплексної експедиції.

В 1991 році заочно закінчив Українську сільськогосподарську академію

1984-198 р.р. – технік-пом. Таксатора

1987-1995р.р. – інженер-таксатор

1995-2003р.р. – провідний інженер по охороні праці, цивільній обороні та військової мобілізації підготовці об’єднання

З 2003 року – начальник Комплексної експедиції.

Нагороджений Подякою Ірпінського міського голови, грамотою міської партійної організації, Почесною грамотою Голови державного агентства лісових ресурсів, Почесним

Знаком «За бездоганну службу в державній лісовій охороні України».

Як мого колегу злякалися «інопланетяни»

Розповідав мені цю історію Олексій Чемерис. Трапилася вона у тайзі. Якось однієї холодної днини мій товариш захотів зігрітися, та перестарався, й так на кочегарив буржуйку, що в невеликому приміщені зимівника було, як парній бані. Змушений був повністю роздягнутися, наче дійсно був у лазні, але й це не допомогло. Повітря було настільки гарячим, що нічим було дихати. Вирішив вийти, щоб освіжитися, але куди ж підеш голим у нічну негоду, тож стояв на порозі й охолоджувався. І раптом неподалік почув якісь дивне гудіння, воно все наближувалися, а в темноті, завиднілися вогники, причому вони виглядали якимось химерними, бо виписували якісь дивні зигзаги. Олексій не міг втямити: звідки в безлюдній тайзі з’явилися якісь вогники, які ще й гуділи. «Мабуть, інопланетяни заблукали в лісових нетрях на своєму літаючому апараті, хто ж іще…»— подумав він, і на мить тіло пронизав страх, однак цікавість взяла своє, і він голим, наче первобутній Адам, так і стояв на порозі, а вогники все наближалися. І згодом вже стали зовсім близькими, аж навіть почулися людські кроки, а потім крик: «Ой!!!», тільки почув він, й вогник, що гудів упав на землю й покотився по траві, яка зайнялася вогнем. Олексій стояв, наче укопаний, а поблизу нього також, як укопані, якісь люди. Як з’ясувалося згодом, це були механізатори, які не змогли відремонтувати техніку, котру залишили в тайзі, тож йшли на свою базу присвічуючи собі паяльною лампою, і тут серед непроглядної темряви полум’я лампи вихопило голого чоловіка — вони подумали, що то або якесь видиво покійника, чи хтось повісився, то ж злякалися не на жарт…

Якось у Карелії

Під час обробки лісової плантації (1984 рік) запрацювалися допізна, я тоді був ще з двома студентами. З досвіду знав, що в темряві, аби знайти потрібний напрямок треба чітко триматися візиру, лінії, що проглядалася на деревах по зарубках з трьох боків (ці зарубки ще називають щоками). Я, як старший був за поводиря, то ж ідемо можна сказати навпомацки, й погладжуємо по «щоках» ледь не кожне дерево. Несподівано неподалік почувся такий сильний тріск, наче на нас перся танк. Мене відразу пронизала думка, що це був лось, однак звір нічим себе не видавав. А тріск сухих гілок наростав, то з того, то з іншого боку. Ми все прискорювали кроки, а тріск тільки посилювався, і наш страх також. Було б легше, якби ми хоч побачили звіра, а так і не знали, хто на нас збирався напасти. Однак все обійшлося, мабуть, все таки це був лось, хоча тоді уява малювала щось дуже потворне.

До речі, в цій же експедиції, з одним із моїх студентів-практикантів теж сталася дивна пригода, причому, як кажуть, на рівному місці, а точніше в наметі. Його звали Ілля, хлопець був високого росту, та оскільки ми спали в двомісній палатці четверо, то лягли поперек, І лля, на жаль нормально не міг випрямити ноги, тож згорнувся калачиком, але сон взяв своє. Однак серед ночі він так сильно закричав, наче зустрівся з ведмедем. І дійсно він побачив звіра, тільки не ведмедя, а лося й у сні. Йому здалося що той наступив копитом йому на ногу, яка була в зігнутому положенні й спричинила різкий біль, оскільки намет був для нього замалим. У цей момент ніхто з нас не заздрив високим хлопцям.

Полювання на ведмедя

Було це в 90 роках в Іркутську, ще й зараз пригадую, як в нашому об’єднані числилося сімдесят мисливських рушниць, нараз — ні одної, які служили для захисту в лісових нетрях, однак відразу зауважу, що їх застосовувати доводилося нечасто. До речі, в ці часи для нашої безпеки також передбачався супроводжуючий партнер, адже в тайзі може трапитися все що завгодно. За це нашим партнерам була відповідна платня, а в тайгу самому ходити заборонялося. Так от, згадуючи за ці роки, хочу розповісти історію, яку чув від свого колеги Дмитра Свяченого. Якось на їхній табір зробив «наліт» ведмідь. Випатрошив усі продуктові запаси — крупу змішав із цукорм, повипивав згущене молоко. Тож коли по рації передали про мародерство «топтигіна», й влягалися спати, несподівано почули, що біля продовольчого намету хтось ходить. І Дмитро з товаришем, взявши рушниці, вийшли на вулицю й побачили велику тінь нічного гостя, це був знову він, косолапий мародер. І хлопці пальнули по ньому — і раптово почули такий нелюдський рев, аж на шкірі, здавалося, проросло ще більше волосся, а чуби стали дибки… Було очевидно, що ведмедя зачепила куля однак не смертельно. Хлопці знали, що підстрелений звір ще небезпечніший, треба було якось від нього рятуватися. У наметі спати стало небезпечно, тож їм довелося уявити себе птахами й зробити своєрідні кубельця на деревах, де й вони провели всю ніч і де їх застали колеги й були дуже здивовані цією картиною. Та зрозумівши, що й до чого всі разом вирішили відправитися на полювання за ведмедем, щоб він першим не напав на них. Взявши з собою собак та озброївшись, пішли ведмежим слідом, який несподівано обірвався біля річки й собаки дезорієнтувалися. Певний час хлопці метикували: куди він міг звідси піти, однак було очевидно, що він десь неподалік. І дійсно за п’ятдесят метрів вони побачили як з виямка підіймається кудлатий горб. От косолапий хитрюган спеціально пройшов по воді кілька десятків метрів, щоб утопити слід. Однак хлопці про це подумали значно пізніше, а тоді, як побачили ведмедя, усі кинулися навтьоки. Однак невдовзі мій колега Дмитро Свячений отямився перший й зупинившись почав стріляти, а з ним і його колеги, так і поклали косолапого мародера…